Серед багатьох і дуже вдало спрощених думок святого Августина ця, може найвідоміша – «Бога і душу прагну пізнати і нічого більше». Ця думка могла б здаватися простою і багато що лишає.
Але ні, Бога і душу пізнати - це усе пізнати, створення, мету створення, лад світу і Божа в нім присутність, наше пізнання світу – тому, ідею правди, силу розуму і силу віри, місце людини в космосі і натуру часу. Праця Августина є велетенською будовою, на якій спиралося інтелектуальне життя християнства поколіннями. Як філософія, так і теологія. Це, проте, в Августина виразно не розрізнено. Велика праця - "Царство Боже" - найбільша праця християнської античності написана через жахливий випадок, яким було зруйнування Риму в 410 році візиготами. Через цей випадок повстала християнська філософія історії, а також сильна відповідь(хоч це не була нова тема) на справу сили зла в побуті. Питання про зло в Августина є постійним, сам він до того, коли став християнином (у віці 33 хрестився) визнавав доктрину маніхейчиків, які, йдучи за міфологією персів, вірили що добро і зло вічні, що ці сили ведуть між собою боротьбу. Християнин, проте, вірить, що є один Добрий Творець, який зла не робить, хоч його допускає, для того, щоб(як пише святий Августин) більше добро могло народитися, або для того, щоб контрасти збагачували побут. Саме існування зла у світі має бути добром, якщо Бог це допускає, але зло не може бути сортом побуту, тому що побут має одне джерело, значить, зло є порожнечею, неприсутністю того, що бути повинно, негоцією, мізером, зіпсованістю ладу. Не є злом натура, хоч би і зіпсована, злом заражена - далі є добра. Матерія не є злою. У стислому сенсі зла упізнати не можна, як не можна упізнати порожнечі. Але сама можливість зла(зіпсованості) береться з того, що все(поза Богом) створено з порожнечі, і тому підлягає змінам. З того, що Бог є добром абсолютним - виникає, що він один заслуговує на честь, віру і любов як мета сама в собі. Тільки по відношенню до нього можна нам любити його творіння, а значить людських співучасників нашої долі. Світ повний слідів Бога. Бог близький і постійно в нашій душі присутній, хоч, зазвичай можемо його зрікатися, коли не любов нами керує, а пожадливість(любов власна). Сліди Бога в душі розпізнаємо через сам факт, що в душі є правда, вона не є(як в Платона) згадкою чогось придбаною в попередньому існуванні, але добром, з яким народжуємося, з яким Бог нас створює. З цього ми розуміємо правду вічну, незмінну, можемо також зрозуміти, що ми також не смертельні, тому що душа, маючи в собі вічні правди, розуміє свою власну участь в порядку вічності. Наш розум знає, що власна здатність пізнавання правд вічних не власною силою створено, але є джерелом правди і є добром найвищим.
Але ні, Бога і душу пізнати - це усе пізнати, створення, мету створення, лад світу і Божа в нім присутність, наше пізнання світу – тому, ідею правди, силу розуму і силу віри, місце людини в космосі і натуру часу. Праця Августина є велетенською будовою, на якій спиралося інтелектуальне життя християнства поколіннями. Як філософія, так і теологія. Це, проте, в Августина виразно не розрізнено. Велика праця - "Царство Боже" - найбільша праця християнської античності написана через жахливий випадок, яким було зруйнування Риму в 410 році візиготами. Через цей випадок повстала християнська філософія історії, а також сильна відповідь(хоч це не була нова тема) на справу сили зла в побуті. Питання про зло в Августина є постійним, сам він до того, коли став християнином (у віці 33 хрестився) визнавав доктрину маніхейчиків, які, йдучи за міфологією персів, вірили що добро і зло вічні, що ці сили ведуть між собою боротьбу. Християнин, проте, вірить, що є один Добрий Творець, який зла не робить, хоч його допускає, для того, щоб(як пише святий Августин) більше добро могло народитися, або для того, щоб контрасти збагачували побут. Саме існування зла у світі має бути добром, якщо Бог це допускає, але зло не може бути сортом побуту, тому що побут має одне джерело, значить, зло є порожнечею, неприсутністю того, що бути повинно, негоцією, мізером, зіпсованістю ладу. Не є злом натура, хоч би і зіпсована, злом заражена - далі є добра. Матерія не є злою. У стислому сенсі зла упізнати не можна, як не можна упізнати порожнечі. Але сама можливість зла(зіпсованості) береться з того, що все(поза Богом) створено з порожнечі, і тому підлягає змінам. З того, що Бог є добром абсолютним - виникає, що він один заслуговує на честь, віру і любов як мета сама в собі. Тільки по відношенню до нього можна нам любити його творіння, а значить людських співучасників нашої долі. Світ повний слідів Бога. Бог близький і постійно в нашій душі присутній, хоч, зазвичай можемо його зрікатися, коли не любов нами керує, а пожадливість(любов власна). Сліди Бога в душі розпізнаємо через сам факт, що в душі є правда, вона не є(як в Платона) згадкою чогось придбаною в попередньому існуванні, але добром, з яким народжуємося, з яким Бог нас створює. З цього ми розуміємо правду вічну, незмінну, можемо також зрозуміти, що ми також не смертельні, тому що душа, маючи в собі вічні правди, розуміє свою власну участь в порядку вічності. Наш розум знає, що власна здатність пізнавання правд вічних не власною силою створено, але є джерелом правди і є добром найвищим.
